17-18 травня в Львові самому центрі міста в прекрасному готелі Grand Hotel Lviv проведений 2й Національний туристичний саміт.
Я мала змогу бути серед учасників, і в цій статті хотіла б поділитися своїми особистими спостереженнями і думками, щодо результату цієї події.
З початком ковіду і потім підхоплена війною, ситуація в Україні не дозволяє проводяти туристичні виставки. Дуже шкода, адже зараз дуже не вистачає заходів, які б об’єднували і рухали вперед туристичну галузь, якій і без того не просто.
Для тих людей, що продовжує думати, що туризм не на часі, ось кілька моїх аргументів для спростування цієї тези:
- Туристична галузь це частина бізнесу. Тобто ми є тими, хто сплачує податки, має команди, а відповідно тримає чи то підтримує українську економіку.
- Подумайте про туризм не як кінцеву точку, а як про інструмент. Для чого? Тут 2 головні тези:
А) Рекреація і відновлення. Думаю в кожного українця зараз є питання до власного стану. Відпочинок, сповільнення, перезавантаження, відновлення - це вкрай потрібні елементи нашого щоденного життя, без яких не можливо рухатись далі.
Б) Туризм це інструмент для процвітання і розвитку громад. Про це скажу трохи розгорнутіше далі.
- Туризм це провідник в сферу культури. Дехто і зараз вважає, що розбудова та розвиток культури в часи війни не на часі, але на щастя, все більше людей спростовує для себе цю тезу.
Подія ініційована Державним Агентством Розвитку Туризму, за підтримки міжнародних партнерів (їх список можна побачити на сайті події https://www.ukrainenow.travel/).
Ціль події – підтримка малого та середнього бізнесу в галузі туризму шляхом обговорень з різними установами. Тут були присутні представники іноземних туристичних і впливових міжнародних організацій, урядовці, місцева влада, офіси по туризму областей/міст, неурядові організації та асоціації, готельєри, відомі блогери та мандрівники, гіди, кухарі, бізнес спільнота. Географія була досить широка, але не всеохопна: Львів та Львівщина (Славське, Дрогобич), Київщина, Чернігів, Суми, Херсон, Чернівці, Черкащина (Умань), Полтавщина (Опішня), Франківщина (Буковель) (хай вибачають ті кого пропустила, чи не встигла познайомитись).
Подія також транслювалась в онлайн, і це дуже ціно також.
День перший складався з 5 панелей, тобто обговорень.
1 Панель. Євроінтеграція. Найбільш емоційною для мене виявилась саме ця панель. Іноземці промовляли, такі важливі речі, як: «ми, поряд», «ми вас підтримуємо», «не втомлюватись допомагати Україні», і показувати решті світу відкривати (приїжджати) Україну.
Звучали тези про відкриття аеропорту. Що саме ця подія, може стати тим сигналом для світу, що ви можете відвідати Україну (і тут важливо, що це вже не наратив «приїзжайте в Україну після перемоги»). Чи відкриють аеропорт? Говорили, що дистанція від Львова до Донецка майже така сама як від Львова до Лондона (не зовсім так, в першому випадку 1200км, в другому 2 000 км., але вельми суттєва). І ми знаємо, що ракети так само можуть долати ці тисячі кілометрів по Україні. Бо все одно питання безпеки подорожуючих гостро висить в повітрі. Іноземцям (до прикладу німцям) страхова не дає страхування для подорожей в Україну, і цей факт буде зупиняти більшість іноземців.
«Якою бачать Україну іноземці?» звучало питання. І це про бренд країни. Звучала фраза «зараз ми формуємо бренд». Чи значить це, що цього бренду не було 33 роки чи ми його переформатовуємо? Формуємо як? Просто намагаючись підвести стандарти галузі до тих, що існують в Європі? Ось тут ключова річ! Постійно говорилось про strong brand building (розбудова сильного бренду), але щоб це зробити потрібні кошти. Зараз ці кошти отримуємо через західних партнерів. Навіть ця подія не була б можливою на такому якісному рівні, якби не допомога міжнародних партнерів (я гадаю). Але той хто дає гроші буде закладати свій інтерес. І тут, це дуже тонкий лід, щоб залишитися твердим і доносити свої сенси і свій інтерес через бренд, а не отримуючи кошти ставати тим, що буде зручний та привабливий тому хто сплачує. Тобто через чию призму (окуляри) ми будемо бачити туристичний бренд України? Сподіваюсь власний.
Знову ж таки говорили, про те, що потрібно залучати інвестиції від іноземних партнерів. Куди будуть спрямовані кошти цих інвестицій? Правильно в західні області. І тут, ще один тривожний дзвіночок. Про те, щоб ми не проснулись і не побачили величезний перекос розприділення ресурсів для розбудову туризму вирізняли певні області, і оминали інші.
Піднімали тему про Закон про Туризм. Який по результатам першого читання отримав 1357 зауважень, і вони опрацьовуються. Промоція і розвиток туризму там розпреділений на 2 частини: національний рівень і місцевий рівень. Цей закон викликає багато суперечливих думок серед колег, що я чую. Було б добре, якщо законотворці краще пояснювали як було, і як стане, і чому це «як стане» буде на користь туристичної галузі. Піднімалось питання Єдиного туристичного реєстру. Взагалі збір даних в туризмі це дуже критична тема, а без цього немає якісного руху вперед, стратегічного планування і інновацій. Але на жаль збір даних все ще лишається на поганому рівні.
Піднімалась тема кадрів. Кадри, що володіють іноземними мовами. Всі розуміють, що велика кількість людей, і зокрема представників тур. галузі, що виїхали через війну вже не повернуться. Ким їх заміняти? І примножувати, адже ми всі віримо в те, що туристична галузь розквітне в часи відбудови.
Продовження теми кадрів, перейшло в дискусію до 2ї панелі щодо економічного розвитку громад через туризм.
Говорилось багато про те, що треба проводити проф. переорієнтацію та додаткове навчання серед внутрішньо – переміщених осіб, ветеранів, що повертаються в звичайне життя. На жаль, про студентів, що випускаються за спеціальністю туризм і готельна справа щороку по всій Україні мови не велось (і це прикро, бо такі студенти потім, втрачають мотивацію працювати за спеціальністю).
Наразі, ми бачимо не так багато прикладів, коли місцева громада розуміє вигоди від розвитку туризму, і користується цим. Такі приклади як Верховина або Опішня.
Говорилось про вікно можливостей, що зараз є шанс усвідомити який потенціал стоїть за туризмом для розвитку та процвітання громад. Для цього треба «запалювати» голів громад та суспільство. Таким чином, вони не тільки поліпшать умови проживання для себе в межах своєї громади, а і стануть певним магнітом, що буде змушувати інших (українців чи то іноземців) приїжджати сюди. А ці мандрівники будуть платити за ті досвіди, що отримуватимуть на місцевості. Відповідно рівень життя покращуватиметься, люди відчуватимуть гордість за те, що живуть саме тут, і житимуть гідно. Це дуже глибока і зараз видається дещо ідеалізованою тема, направду може стати порятунком для розбудови України, і туризм тут може грати ключову ролю.
Серед трендів туризму, які зараз актуальні зазначають повільний туризм, туризм досвідів, туризм – відновлення, запит на своє (зацікавлення на локальному).
3тя панель була присвячена сфері гостинності та менеджменту дестинацій.
В Україні ми не знаємо скільки в нас існує готелів. Зараз це неможливо порахувати. Чому? Бо починати треба з дефініцій. Готель, мотель, хостел, приватна садиба, турбаза? Чи все це рахується «готелем». І поки немає чітких дефініцій, ми не можемо порахувати.
Знову виринає питання кадрів для готелів, частина професій в готелях переважно чоловічі: тех. відділ, охорона, портьє. Як зміниться галузь, коли об’єктивно жінок переважатиме (раніше галузь була +- 50/50)?
На прикладі курортів Славське та Буковель, розповідали, як тур збір може допомогти для розбудови громад.
Але ж знову питання: Як країна мусить себе представляти? Як ми хочемо, щоб нас бачили? Що про нас думали? (За моїми спостереженнями, є багато притомних і небайдужих людей, що формують новий образ як про нас думають, але це йде від внутрішнього бажання і сприйняття контексту, сенсів, а не є частиною державно сформованої і прописаної програми)
4та панель Інклюзивність.
Подорожуючи світом, я бачила, що люди з вадами зору або на візочках можуть користуватись метро, заходити в улюблені заклади, тобто вести цілком нормальне для себе життя. Але в Україні все ще не так. Більшість сучасної архітектури України була збудована за радянських часів в період між 1946-1986. Майже вся вона не прилаштована і питання доступності залишала за дужками, адже питання фізичних вад ігнорувалось та приховувалось за советів.
Зараз багато громад, переусвідомлює і переналаштовує інфраструктуру місцевості під доступні стандарти. Бути інклюзивним, це ж не лише про людей на візочках. Але людина з важкими валізами, що мусить заскакувати на 3 вкрай високі сходинки в потяг, або жінка з візочком з дитиною (а що якщо двійня), ветеран, що проходить реабілітацію в іншому місті. Всі ці і інші люди, що я не назвала потребують комфортних умов пересування. Було приємно почути, що УкрЗалізниця працює в цьому напрямку і для цього має молоду команду.
5та панель присвячена Гастрономії
Гарна теза «їжа – це частина культури, а за культурою мають ходити гроші»
Говорили багато про вино. Про те, що зараз є українські виноробні майже в кожній області України, а не традиційні Південь (Одеса, Херсон, Крим) та Закарпаття. Говорили, чому українське вино коштує дорожче (відповідь бо воно часто крафтове)
Говорили про те, що люди приходять в ресторан, не лише за їжею, але й за атмосферою, і в подальшому саме ця атмосфера буде переважати.
Від себе додам, що гастрономія дуже важлива складова туризму, зокрема українського. Через перерваність гастрономічної традиції, що дуже попсувала радянська доба, то тільки зараз почалось відродження української справжньої кухні. Далеко не усюди, вона вивчена або ж розвинена. Є ще багато локацій в Україні, що чекають своєї культової страви (не єдиної, але культової), як Шацькі пампухи. Тож я все ще чекаю пирогів з калиною в Батурині )
2й день проходив в же більш спокійній атмосфері. Спікери підписали Маніфест (хочу більше заглибитися в цей документ і потім при нагоді розповім, як я розумію його важливість)
Говорили про безбарєрність, Львів ділився своїми наробками, як Офіс туризму працює з цією темою і з якими викликами стикається.
Comments